Бізнес чи соціальна місія: як працюють херсонські підприємці, попри щоденні ризики втратити все – Херсон

 У сьогоднішньому Херсоні все важче впізнати його довоєнні риси. Від першої зустрічі на залізничному вокзалі і йдучи до Дніпра центральним проспектом, ви побачите забиті фанерою вітрини магазинів і кафе, поодиноке світло в квартирах, мало людей на вулицях і багато руйнувань від обстрілів. 

Тривожна тиша і звичні вибухи, по звуках яких місцеві навчилися розрізняти виходи, прильоти і навіть локації. Безхатні тварини, бабусі з пакунками гуманітарної допомоги, військові пікапи і комунальники у бронежилетах – усе це атрибути багатьох прифронтових міст сьогодення. 

Водночас у Херсоні працюють супермаркети з широким асортиментом товарів, функціонують банки, АЗС, поштові служби, таксі, магазини косметики, одягу та інші бізнеси. Здається, вони надають звичні послуги і товари. Втім, у сьогоднішніх умовах кожен маленький підприємець тут – це сміливець, який щодня ризикує, аби ті, хто залишаються в місті, могли відчувати хоч якусь нормальність поряд із трагедіями, що стали буденністю. 

1 1

Ми поспілкувалися з такими підприємцями і дізналися, чому вони продовжують працювати в Херсоні попри ризики втратити все, які рішення у веденні справ диктують воєнні умови і чи існують секрети успішного бізнесу у прифронтовому місті. 

Пішки з Маріуполя до Бердянська

“Велику війну я зустрів у Маріуполі. Бачив усе те пекло, весь жах, що творився, бо працював біля «Азовсталі» – кухарем на судні. Переночував одну ніч у драмтеатрі, поряд прилетіли ФАБи, мене склом трохи подряпало. І я вирішив іти з міста, думав будуть гуманітарні колони. Їх я не побачив і так пішки дійшов до Бердянська. А там уже попутками-маршрутками на Херсонщину”, – спокійно розповідає про свої небезпечні пригоди 24-річний Артем. 

Він родом із Новоазовська Донецької області. Його рідне місто росіяни окупували ще у серпні 2014 року, коли хлопець закінчив 9 класів школи і мріяв поїхати вчитися до Донецька. Тоді війна вперше зламала його плани.

1

Драматизм ситуації в тому, що до Маріуполя Артему вдалося вибратися з окупації буквально за кілька тижнів до повномасштабного вторгнення Росії. Він ледь устиг побачити життя без комендантської години та доступом благ, які відсутні на окупованій Донеччині. Після побаченого звірства росіян навесні 2022 року до так званої ДНР він вирішив не повертатися. Натомість – шукати долі на півдні. Спочатку пожив у Генічеську, а потім перебрався до Херсона. Тут і почалася його нова історія, пов’язана з виробництвом одягу та аксесуарів для військових.

“Це був перший військторг у звільненому Херсоні. Всі боялися запускати щось подібне. Але мій партнер, який власне започаткував цей бізнес (чоловік просить не називати його ім’я – Авт.), поспілкувався з військовими і ті сказали йому, що це тут дуже треба”, – розповідає про перші кроки Артем.

1

Хлопці знайшли приміщення для виробництва і для свого магазину, через оголошення в інтернеті найняли закрійників і швачок, завезли обладнання (щось купили, інше – орендували) і почали відшивати перші моделі військового одягу. Зараз вони пропонують клієнтам літню і зимову форму, взуття, підсумки, наплічники, спальники, ремінно-плечові системи, плитоноски, шеврони, погони та інші товари. У магазині також можна знайти товари від інших українських та закордонних виробників. 

“Можна сьогодні, бо завтра в Кринки?”

За словами Артема, їхня перевага в тому, що виробництво постійно підлаштовується під клієнтів у плані моделей одягу, ремонту, вдосконалення за індивідуальними замовленнями. 

“Приходить боєць і каже: «Можна будь ласка сьогодні, бо завтра зранку я їду на лівий берег у Кринки?» Хіба ми можемо йому відмовити? Йдемо на зустріч, намагаємось задовольнити термінові прохання хлопців, які нас захищають. Або принесла людина одяг, каже: «порвалося». Ми замінили без зайвих питань, дали якийсь бонус. Чоловік задоволений і товаришам про нас може розказати ”, – пояснює свій підхід до покупців Артем. 

1

У виробництві майстри орієнтуються на кращі західні зразки військової форми, запозичують у них функціональні рішення, але головний орієнтир – зворотній зв’язок від покупців. Деякі з них мають нагоду тестувати нові зразки і давати оперативні відгуки: що зміцнити, що переробити. Хтось привозить форму з навчань за кордоном, просить пошити таке саме. Якщо зробили добре – відшивають уже серію такого одягу на підрозділ чи бригаду. Артем додає, що у них працює професійна закрійниця, яка має значний досвід і вміє знаходити вдалі рішення під час розробки тих чи інших моделей одягу. 

Проте брак кадрів залишається однією з відчутних проблем для їхнього виробництва. Нещодавно двоє швачок не витримали атмосферу постійних обстрілів і покинули місто. “Ми наймаємо місцевих, люди вдячні, що даємо роботу. Проте рук не вистачає постійно”, – констатує Артем. 

Звісно, головною проблемою для бізнесу хлопець називає безпекову ситуацію. Вони змушені були вже кілька разів перевозити товар в інший магазин. Біля однієї з попередніх локацій прилетів російський “Іскандер”, а біля нового місця вже вибиті вікна і пошкоджена уламками робоча автівка. 

1

Саме ж виробництво підприємці розташували у напівпідвальному приміщенні, щоб зменшити ризики потрапляння уламків. Зараз у Херсоні не дуже багато охочих брати щось в оренду, тому і ціну їм запропонували вигідну. Але поряд теж уже неодноразово прилітало – і артилерія, і скиди з дронів, тому в будівлі превентивно замінили пластикові двері на металеві. Зараз магазин херсонських виробників військової форми розташований на центральному проспекті, неподалік залізничного вокзалу. 

“Слідкую за трендами”

Ще рік тому до пошиття одягу Артем не мав жодного відношення. Проте робота в готельно-ресторанному бізнесі, в тому числі адміністративна, допомогла йому отримати хороший досвід взаємодії з колективом, управлінські навички. Сьогодні вони з партнером доповнюють один одного в плані ведення бізнесу.

“Я слідкую за трендами, які з’являються на ринку, кажу, що ось це добре, а це – ні, таке зайде людям, а таке ніхто не одягне. Так само, як і за шеврони. У нас були старі дизайни, щось типу пса Патрона. Але хлопці питали щось прикольне на військову тематику. Ми зробили цілий ряд нових зразків – почали розбирати. Мій товариш більше по управлінському напрямку, по нюансам виробництва. А в цеху швачки і закрійники втілюють наші ідеї. Так і працюємо”, – говорить Артем.

1

Наразі переїжджати з Херсона підприємці не планують. Попри складну безпекову ситуацію вважають, що потрібні клієнтам поряд із фронтом, адже у військових часто не буває достатньо часу, щоб поїхати навіть у сусідній Миколаїв або чекати доставку поштою. 

Пекарня як пункт незламності

Олександр щодня навідується до своєї пекарні у мікрорайоні ХБК. У невеликому приміщенні розташоване і виробництво і зона для гостей, щоб перекусити і випити кави. Здається, тут завжди є відвідувачі. Люди вітаються і теревенять про те, як пройшла ніч: що й куди летіло, чи ніхто не постраждав. Швидко складається враження, що тут усі всіх знають. 

До великої війни чоловік мав п’ять таких затишних закладів. Два з них тільки починали роботу на окупованому нині лівобережжі Херсонщини. “Їхня доля точно невідома. В Олешках, мабуть, усе знищене, а у Великих Копанях я ще минулого року чув, що приміщення віджали місцеві колаборанти, переписали на себе і користуються”, – розповідає херсонський підприємець Олександр. 

1

Під час окупації, коли ще був цілий Антонівський міст, чоловік устиг вивезти обладнання з Олешок і заховати в Херсоні. Його команда продовжувала пекти хліб та інші вироби навіть у складні перші місяці вторгнення, коли полиці в магазинах швидко порожніли, а за звичними товарами утворювались годинні черги. Безперебійну роботу пекарень вдалося налагодити завдяки кільком факторам: надійні постачальники борошна, якими стали фермери з лівого берега, та постійний пошук інших інгридієнтів, які часто доводилося перевозити через лінію фронту з підконтрольної Україні території. 

Після звільнення Херсона, особливо у перші тижні, коли в місті не було електрики, централізованого тепла і води, пекарні Олександра, як і багато інших кафе у місті, перетворилися на маленькі “пункти незламності”. Тут можна було заряджати телефони, бо працював промисловий генератор, зігрітися, купити свіжу випічку, воду та інші продукти. 

Уже в листопаді 2022 року російські війська почали обстрілювати Херсон із лівого берега Дніпра. Одні бізнеси намагалися швидко відновити роботу у звільненому місті, інші ставили перед собою логічне питання: чи варто ризикувати майном, життям і здоров’ям персоналу? 

1

Одну пекарню, що неподалік залізничного вокзалу, Олександр був вимушений закрити через обстріли. Невдовзі чоловік узяв в оренду ресторан, у якому вдалося швидко налагодити поточні процеси і зацікавити постійних відвідувачів. Проте і його довелося закрити. 

“Спочатку недалеко «Іскандер» прилетів. Вибило скло, поранило кухаря. Побилися деякі меблі, посуд. Потім прилетів КАБ у райвідділ поліції, що поряд із нами. Я розумів, що працювати так далі неможливо. Але залишився персонал. Люди сказали, що хочуть бути в Херсоні і працювати. Тому ми вирішили готувати суші на доставку”, – розповідає Олександр. 

“Я з ними спілкуюсь як з членами команди, а не як із тими, хто від мене залежить”

Виробництво запустили у тому ж приміщенні, де і пекарня. Так як воно належить підприємцю, це дозволило зекономити на оренді, комунальних послугах, офіціантах і зробити одну з найвигідніших цін у місті без втрати якості рівня ресторану, пояснює наш співрозмовник. 

На запитання: чому весь час залишався в Херсоні і зараз розвиває тут нові напрямки, а не спробував щось подібне в умовному Миколаєві, Олександр каже, що не хоче покидати рідне місто, бо тут усе своє. Проте головний магніт, який його тут тримає – це люди, з якими і для яких він працює. 

1

“Просто це рідне місто, свої об’єкти. Хочеться жити вдома, розвивати це. Коли війна закінчиться, починати буде набагато важче. Ну і колектив, звичайно. Зі мною залишилися майже всі ті люди, які працювали до війни. Який секрет? Мабуть, лояльне ставленнядо співробітників. Якщо комусь треба поїхати до родичів – нема питань. Потрібна допомога, хтось захворів чи знайти квартиру – я дам аванс наперед, допоможу з документами. Я з ними спілкуюсь як з членами команди, а не як із тими, хто від мене залежить. Так утворилася дружня атмосфера, ми більше, ніж люди, які ходять на роботу в одне місце”, – пояснює Олександр свій підхід до роботи. 

Як вибудовується довіра людей?

Не менш важливий фактор – особиста присутність самого керівника. Чоловік щодня буває на об’єкті, цікавиться всіма процесами, контролює якість продукції, відповідає на поточні запити від працівників і вчасно виплачує їхній заробіток. “Це якось заспокоює людей, вони розуміють, що я поряд, не кидаю їх, вони можуть завжди звернутися”, – додає підприємець. 

Цю атмосферу відчувають і клієнти, переконаний Олександр. Він каже, що в обличчя знає багатьох своїх гостей. Ці люди приходили сюди і під час окупації Херсона, і зараз навідуються. 

1

“Вони бачать, що тут працюють ті самі пекарі, продавці, немає плину кадрів. Стараємось завжди тримати якість і рівень обслуговування, спілкування з клієнтами. Так вибудовується довіра. А це дуже багато значить. Плюс сама атмосфера війни, коли ми фактично всі в одних умовах, є ризики для людей. Але ми працюємо і люди це теж цінують, це згуртовує”, – вважає Олександр. 

Щодо особливих безпекових заходів, то тут нічого особливого команда Олександра не запроваджувала. “А що тут такого зробиш? Дати пекарям бронежилети? – посміхається чоловік. – Люди звикли, як би це не звучало. Ми всі розуміємо, що може прилетіти. Ну от хіба над курсами домедичної допомоги я подумаю, це треба вміти всім”. 

1

Ще кілька факторів, від яких, на думку підприємця, залежить успіх їхньої роботи у прифронтових умовах  – це активність у соцмережах та лояльні ціни. З одного боку люди постійно шукають якісь заклади, адже в Херсоні їх не так багато. З іншого – у місті залишилися не надто платоспроможні клієнти. І на це теж треба зважати. 

Проблемними, за словами підприємця, залишаються питання доставки деяких інгредієнтів, адже багато постачальників у Херсоні не працюють. Тому приблизно третину від необхідної продукції для випічки і суші доводиться купляти з інших регіонів України і доставляти поштою та власним транспортом. 

“Пам’ятаю, як я плакав”

“Стрижка при свічках – унікальна пропозиція, діє після обстрілу. Ціна за стрижку 200 грн”, – це один нещодавніх дописів на фейсбук-сторінці херсонського барбера, який має майстерню у старому центрі міста. 

Невелике приміщення на першому поверсі оформлено у стилі ретро: вишукані перукарські інструменти минулих десятиліть, цікаві постери західних цирулень, приклади модних зачісок, старі музичні інструменти та інші аксесуари. 

1

Барбер Олександр відкрив свою справу у 2020 році. Відтоді, як каже хлопець, він сам собі і директор, і майстер, і прибиральник. До цього Олександр попрацював в одному з місцевих салонів, а перед тим закінчував профільне училище в Херсоні. 

Відкривати свою справу – завжди непросто. А робити це в кризовий час – тим більше.  “Тільки я трохи попрацював, почалася пандемія коронавірусу. А потім прийшла війна. Я вирішив залишатися в Херсоні, бо тут мій дім і моя робота. Виїжджати не хотів, чомусь думав, що не проїду російські блокпости і мене кудись заберуть”, – каже херсонський барбер. 

З початком окупації роботи значно поменшало. Постійні клієнти виїжджали з міста, а з російськими військовими чоловік намагався не перетинатися і закривав перукарню. Працював по запису для своїх. На власних заощадженнях Олександр з дружиною тягнули до моменту звільнення Херсона. 

1

“Пригадую, перед цим була неспокійна, гучна ніч. Я прокинувся о 6 ранку від вибухів. Я вийшов на вулицю, потім повернувся до дружини і кажу: «Це, мабуть, звільнення». Потім прийшла сусідка і сказала, що наші в Херсоні. Пам’ятаю, як я плакав. А наступного дня пішов на площу в центр і побачив наші прапори, військових”, – пригадує радісні дні Олександр. 

“Рідні стіни допомогли знайти сили”

У важкі тижні після звільнення чоловік намагався відновити роботу у своїй майстерні, але через елементарну відсутність води, яку доводилося набирати з річки, ідея з барбершопом мусила знову чекати. Потім почалися обстріли і вони з дружиною переїхали до Одеси. 

“Мені там не сподобалося, не прижилися. Вирішили повернутися до Херсона. А тут якраз підірвали Каховську ГЕС. Я живу в мікрорайоні Острів, який затопило найбільше. Ми евакуювалися і допомагали тоді людям. А потім я повернувся до своєї майстерні. Сухі квіти, все в пилюці, довелося наводити там лад. Рідні стіни якось допомогли знайти сили та повернутися до роботи”, – каже Олександр. 

1

Сьогодні у Херсоні не працює жоден із раніше відомих барбершопів. Знайти хорошого майстра буває непросто. Олександр намагається заповнити цю нішу і у своїй роботі застосовує рішення, які диктують сьогоднішні умови. Передусім, це лояльна ціна на всі види послуг, відкритість до побажань клієнтів, гнучкий графік та ексклюзивні пропозиції по догляду, які він виготовляє самостійно. 

Барбершоп працює у центрі Херсона, за кілька кварталів від Дніпра. Це доволі небезпечний район. Проте заклад знають і відвідують уже нові постійні клієнти. Сам барбер зізнається, що звик до вибухів, але іноді буває страшно. 

“Рука вже не тремтить”

“За ці місяці, коли прилітає навіть поряд, то в мене рука вже не тремтить. Я весь у роботі. Але це не значить, що ми якісь герої. Коли йдеш вулицею, а на зупинці лежить тіло – дуже не по собі, – зізнається Олександр. – Я часто не висипаюся, погано себе почуваю. Але потім приходять клієнти, ми спілкуємось, якось підтримуємо один одного. І я відчуваю, що я там, де потрібен, де маю бути. І мені здається, що так само і люди, які тут залишились, вони для чогось потрібні: видавати посилки, робити каву, шити одяг, лікувати, доглядати за тваринами і старшими людьми. Ми всі тут не просто так”. 

1

Чоловік додає, що рішення залишатися в Херсоні – дуже індивідуальне для кожного і він не береться щось радити іншим: виїжджати чи шукати себе тут, відкривати бізнес чи все покинути в пошуках кращої долі. Наразі він бачить себе на своєму місці, тому пристосовується до воєнних реалій як може. Оскільки у місті немає спеціалізованих магазинів для перукарень, чоловік обходиться наявною у продажу косметикою, замовляє щось в інших регіонах країни або виготовляє сам. 

“У мене є своя лінійка засобів догляду за бородою. Потім я навчився робити піну для гоління, можливо буду робити свій шампунь. Я використовую їх у майстерні, а якщо клієнту подобається, то він може придбати щось собі додому. А так намагаємось обходитись тим, що є. Головне, щоб люди були задоволені”, – каже херсонський барбер Олександр.   

1

Цей матеріал є частиною спецпроєкту про відновлення України. Проєкт реалізовано ГО “Інтерньюз-Україна” за підтримки Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.

Текст: Іван Антипенко

Фото: Олена Гнітецька 

Джерело