Павло Паліса — командир 93-ї окремої механізованої бригади “Холодний Яр”, полковник ЗСУ, лицар ордена Богдана Хмельницького.
93-тю бригаду очолив на початку 2023 року, до того був командиром 5-го окремого штурмового полку. На момент початку повномасштабного вторгнення Паліса навчався в Командно-штабному коледжі армії США.
Про свій бойовий досвід захисник розповів під час інтерв’ю Суспільному, передає Фіртка.
“Бригада веде оборонний бій на околицях. Противник намагається наростити зусилля в смузі оборони бригади й також по сусідах — з метою прорвати оборону, розсікти оперативну побудову, угруповання. Ми намагаємося не дати їм цього зробити.
Противник збільшив на кількох напрямках інтенсивність штурмових дій з залученням великої кількості бронетехніки, особового складу.
Це пов’язано з певними термінами й цілями, які ставить командування противника. Стратегічна ціль росіян на цьому напрямку — вихід на адміністративні межі Донецької й Луганської областей. Оперативна ціль — операція з захоплення Часового Яру. Він є ключовим об’єктом місцевості. Через висоти, через шляхи, утримання яких дає перевагу”, — каже військовослужбовець.
За його словами, складнощі з постачанням військової допомоги від західних партнерів – питання політичного забарвлення.
“Бійцю без різниці, звідки прийде снаряд. Чи його зроблять під Києвом, чи привезуть з-за океану, чи з Бельгії або Франції. Головне, щоб він був. Звичайно, брак боєприпасів відображається на ході ведення бойових дій. В першу чергу, через це збільшуються втрати.
Намагаємося робити те, що треба. Це ж не варіант: боєприпасів немає, все — штик в землю, пішли. Не маємо права так зробити. І питання не про Кримінальний кодекс.
Питання людей набагато важливіше, ніж боєприпаси. Зараз один боєць воює за трьох або за чотирьох. Мова йде не тільки про тих, хто виконує задачі на лінії зіткнення, а й про підрозділи вогневої підтримки, забезпечення. Робота в таких умовах приводить у стан, коли людина працює не найефективніше.
На ділянці, де працює 93-тя бригада, станом на зараз, я не можу сказати, що противник перевищує у 10 разів. А десь у 5-7 — так.
Ми відчуваємо цю перевагу. Для прикладу: якщо вони можуть раз в тиждень штурмувати позиції, кожного разу втрачаючі 2-5 бойових машин і до 40 чоловік піхоти, значить, в них є такий ресурс. Ми собі такого дозволити не можемо”, – каже Павло Паліса.
Захисник розповідає, що швидко втрачаються люди, які мають відповідне тренування і досвід. І коли приходять на поповнення свіжомобілізовані, у тому ж відділенні, взводі, роті, батальйоні залишається все менше людей, які готові передати їм досвід. Врешті підрозділи, які знають, що і як робити, втрачають той міцний хребет, на який можна навішати додатково.
“Я, можливо, не зможу бути об’єктивним, бо я — кадровий військовий. Але я все-таки не можу зрозуміти, чому людей треба заставляти захищати країну? Чому вже тривалий час побутує думка, що хтось прийде і зробить нам добре, принесе перемогу, побудує таку державу, такі збройні сили, таке суспільство, яке ми хочемо? Ні, воно так не буде працювати — треба брати й робити”, – підкреслив військовослужбовець.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Рідні на війні: як підтримати себе, дитину та тих, хто боронить Україну
Ціна підтримки — наближення перемоги: як допомогти рятувати життя прикарпатським бійцям та нищити окупантів
