ВС 02 сентября 2021 в 17:16
Тетяні Рєпі – 30 років. Сьогодні вона мама двох маленьких діток, педагог-організатор у місцевій школі, а ще – талановита майстриня, яка виготовляє неперевершені жіночі прикраси з бісеру – ґердани. За роки захоплення цим мистецтвом жінка вже встигла стати призером не лише місцевих, а й міжнародних конкурсів. Її ґердани прикрашають виставки, зали багатьох музеїв Сумщини, України. Також прикраси Тетяни Рєпи роз’їхались уже по всьому світу: в Америку, Австралію, Алжир, Німеччину, Ізраїль та багато країн Європи. А нещодавно мисткиня долучилась до встановлення спільного національного рекорду за кількістю зібраних ґерданів в одному місці.
Все почалось із книжечки. У мене творча родина: бабуся вишивала, мама плела. Я спостерігала і, мабуть, якась схильність до рукоділля. Так потрошку і зароджувалось це захоплення ще з дитинства. Але з бісером у нас ніхто не працював. Проте у мами була старенька книжка з вишивання, де сторіночки три було присвячено саме бісеру. Згодом мама купила декілька пакетиків його, рибацьку жилку, і так під її керівництвом усе у мене і почалося. Звичайно, що спочатку це були якісь прості нанизування бісеру. Потім у моду увійшли «фєнєчки», я їх плела і одягала на зап’ястя до самого ліктя. Далі про моє захоплення дізнався дядько і привіз мені у подарунок книжки, де навчали бісероплетінню більш професіонально. Там уже були не просто якісь примітивні вироби.
Перші досягнення. Саме у цих книжках я і ознайомилась із такою прикрасою, як ґердани. Це було у старших класах школи. Якщо до цього моменту бісероплетіння було для мене на рівні спортивного інтересу, плела собі, аби побільше, та і все. То тут вже захотілось ексклюзиву, щоб не так, як у всіх. У книжці було все розписано, як виготовляти ґердан, але для цього потрібен був станочок. Мені ніхто не міг такий зробити, тому вчилась плести руками. Таке собі ручне ткацтво, що дуже не просто дається. Коли пізніше вже знані майстри дізнались про це, то дивувались, як узагалі мені це вдалось? Але, мабуть, велике бажання пересилює неможливе. Так для себе зробила перший ґердан. Для мене він був найгарнішим, я була щаслива, коли надівала таку прикрасу. Потім мама в ньому сходила на роботу, знайомі побачили і захотіли замовити собі або на подарунок. Окрім ґерданів, паралельно ще захопилась і писанками, оздобленими бісером. Також неймовірні вироби виходили. Вже зі старших класів мені надходили замовлення від знайомих на виготовлення оригінальних подарунків. А згодом із бісеру навчилась робити безліч різних цікавих витворів.
Дебютний показ. Коли була у декретній відпустці, то ґерданами захопилась особливо. І, звичайно, що за роки їх зібралось дуже багато і різних. Мені важко порахувати, але на сьогодні ця цифра перевалила далеко за тисячу. До якогось моменту мої роботи бачили лише близькі знайомі. А от у 2014 році у Шостці проходив фестиваль хенд-мейду «Марафон любові», куди мене запросили організатори. Тоді помітила, що людям мої роботи дуже цікаві. Були ті, хто забажав узяти участь у майстер-класах, які надалі неодноразово організовувала.
Довгоочікуваний помічник. Незважаючи на те, що ґерданів уже виготовляла багато, та все ж так ткала їх уручну. І ось у 2016 році нарешті придбала перший станок, а сьогодні їх у мене вже декілька. Звичайно, що це прискорює роботу. Буває, що розпочинаю на різних станках одразу по ґердану, і потихенько реалізую творчі задуми у кожному з них. Плету навіть на вулиці, коли гуляю із дітьми на майданчику. Для мене це вже як наркотик, це мій релакс, часом заспокійливе. Покладу малечу спати, а сама за бісер, слухаючи через навушники аудіокнигу Олександра Довженка «Україна у вогні» чи інші. Плету, плету, піднімаю очі – а надворі вже світає – четверта ранку. Так для мене за улюбленою справою непомітно пробігає час.
Задоволення – не з дешевих. Хенд-мейд ніколи не обходився дешево, бо здебільшого тут і матеріали майстер обирає якісні, і це ж не конвеєр, який масово виробляє безліч експонатів. Собівартість стандартного ґердану в середньому обходиться у 150 грн. Реалізувати такий можу за 450 грн. Років 10 тому замовлення йшли здебільшого з-за кордону, коли хтось хотів привезти ексклюзивний подарунок із України. Пізніше ґердан став популярним і серед поціновувачів українських прикрас ручної роботи.
Орнамент – душа нації. Сьогодні інтернет пропонує готові схеми для плетіння. Але дуже люблю українську культуру, самобутні традиції. Життя мене повертає до витоків української народності, тому і орнаменти складаю сама, опираючись на підказки бабусь-прабабусь, народознавців. Наприклад, збираю по селах старовинні вишиванки, рушники, потім запозичую елементи і втілюю у ґерданчик. Також почала читати багато книг із народознавства, мені це дуже цікаво. Ось так все потруху і поєдную у своїх витворах.
Наша поліська вишивка – здебільшого у чорних, червоних і білих кольорах. А на західній Україні – там різнобарв’я, переважає помаранчевий колір. Часто вдаюсь і до їхніх мотивів.
Ґердан – молодий витвір. Якщо говорити про класичний сучасний ґердан продовгуватої форми, то він з’явився у нас уже у післявоєнні роки. Раніше ж були круглі прикраси, їх правильно називати силянками. Назва походить від техніки «силяння», коли нанизуються намистинки, між ними залишаються зазори і головна особливість, що вона круглої форми. Старовинні ж ґердани, які сьогодні можна побачити у музеях чи приватних колекціях, –лише силянки.
У кожного майстра – своя фішка. Коли приїжджаю на виставки, ярмарки в інші міста, то з легкістю упізнаю на комусь свою роботу. Мої ґердани зроблені на якісній капроновій нитці, а на нижніх підвісочках завжди є бісеринка, яка запаяна кулькою. Також прикрашаю кришталевою кулькою. Але якщо це вироби для виставки, то кришталь не слід додавати, бо етнографам до вподоби більш народно-старовинний мотив. Тому для кожного випадку – своя творчість.
Високе визнання. Мої роботи вже встигли оцінити не тільки на всеукраїнському рівні, а й міжнародному. Я була учасником таких конкурсів неодноразово. На останньому, що проходив рік тому у м. Бремен (Німеччина) після жорсткого відбору робіт мені дісталось перше місце. Гран-прі завоювала народна майстриня із Сум, яка займається витинанками. Крім виставок, мої роботи друкувались у багатьох журналах, у мене є вже багато друзів у цьому хобі.
Декілька тижнів тому у Івано-Франківську проходила виставка «Ґердани – спадщина віків», організатори якої ініціювали встановлення національного рекорду з найбільшого зібрання ґерданів та силянок у одному місці. З Сумщини була лише моя колекція з 33 ґерданів. Загалом же там зібралось 2 629 прикрас, здебільшого це були роботи майстринь західних областей. Національний рекорд був зафіксований. На майбутнє у нас є мрія: щоб ґердан внести до списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО.
Кумедний випадок. Коли поверталась із вищезгаданого заходу, де встановлювали рекорд, то в купе зі мною їхали молоді чоловіки. Вони запримітили табличку з надписом «Національний рекорд», почали цікавитись, що це і т.п. Потім попросили подивитись мої роботи. Я ще такого не бачила, щоб саме чоловіки з таким захопленням у напівтьмі купе так розглядали ґердани, милувались ними. Потім почали фоткати і відправляти дружинам. У результаті, додому привезла тільки половину, бо інші вони в мене купили.
