Село Садове, яке знаходиться на території Херсонської міської територіальної громади, після окупації та підтоплення, тепер стикається з постійними обстрілами та спостереженням російських дронів. Унаслідок цього виникає логічне питання,чи залишиться в ньому хтось взагалі.
До війни в селі проживало близько 1300 людей, але після часткового затоплення внаслідок підриву Каховської ГЕС залишилося приблизно 600. Через постійні атаки нині в селі живе менше сотні мешканців.
Ми поспілкувалися із місцевою волонтеркою Наталею, яка розповіла нам про сьогоднішні реалії Садового..
Хто залишається в селі?
Після підтоплення у Садовому залишалося ще багато людей, які переселилися на вищі ділянки села до будинків родичів, знайомих або сусідів. Проте постійні обстріли, влучання снарядів і загрози скидів з дронів змусили багатьох залишити свої домівки.
Наталя Пелюшенко, волонтерка і мешканка села, розповідає: “Прильот в один будинок – і родина виїжджає. За ними збираються і сусіди. Так поступово людей ставало все менше.”
Ті, хто залишився, здебільшого літні люди, які не мають можливості виїхати, або ті, хто залежить від власного господарства. Частина людей залишається, бо побоюються, що на новому місці не отримають належної підтримки від держави і опиняться зовсім самі.
Без світла, води й газу
Садове вже кілька років живе без централізованих комунікацій. З листопада 2022 року в селі немає електропостачання, а газопостачання припинилося чотири місяці тому через пошкодження магістралей внаслідок обстрілів. Водопостачання також відсутнє, магазини не працюють, а транспортне сполучення з містом зупинене. Попри це, мешканці поступово адаптуються до складних умов.
Раніше жителі користувалися водогоном, а для господарських потреб брали воду з річки, але через постійні обстріли та російські дронові атаки це стало небезпечним. Зараз основним джерелом води є скважини, які залишилися в окремих господарствах. Люди, які мають доступ до скважин і генераторів, діляться водою з сусідами.
Комунальна служба періодично запускає одну зі скважин для забезпечення водою, але це також ризиковано, оскільки дрони можуть фіксувати роботу генераторів і атакувати. У ці дні мешканці набирають воду у всі можливі ємності – як для побутових потреб і пиття, так і про запас у разі пожежі.
У Садовому немає світла з 2022 року. Для базових потреб жителі використовують ліхтарі, павербанки та генератори. Волонтери та місцева влада забезпечили населення павербанками, а раніше діяли пункти підзарядки в магазинах, центрі села та старостаті. Але через постійні обстріли пункти закрились, а шлях до старостату зараз небезпечний.
Настільки небезпечний, що важке поранення у листопаді отримала староста Садового Олена Семеніхіна.
Мобільний зв’язок працює з перебоями. Раніше його забезпечувала вежа, що функціонувала на генераторі, але вона була пошкоджена під час обстрілів. Тепер мешканці користуються послугами альтернативного оператора, який надає мінімальний сигнал.
Газопостачання припинилося через пошкодження магістральних труб під час обстрілів. Ремонт неможливий через постійні атаки дронів, які створюють загрозу для ремонтних бригад і спецтехніки.
Для приготування їжі жителі використовують кемпінгові газові балони, які заправляють у місті за можливості.
“Ми всі прагнули до більш сучасного, прибирали дрова та буржуйки з будинків, не думали, що в нас сусід дурний такий. Одна жінка звернулась до мене: “Наташа, я стала заручницею, коли не стало газу. У мене будинок взагалі не передбачений під тверде паливо”. Ми допомогли їй з буржуйкою і вона тепер готує на ній і обігрівається. Так само живе більшість родин”, – розповідає волонтерка Наталя.
Медична допомога
Ще рік тому лікарі могли приїздити в Садове, надаючи базову медичну допомогу, проте через обстріли та мінування це стало неможливим. Швидка допомога не має змоги заїжджати в село, особливо в небезпечні зони, які називають “супер червоними”. Пацієнтів транспортують волонтери або сусіди, які на власному транспорті доставляють хворих чи поранених до визначених точок, де їх чекає швидка.
Знеболювальні, судинні, серцеві та заспокійливі препарати доставляють волонтери. Місцеві мешканці збирають замовлення, а волонтери привозять медикаменти за попередньо узгодженими списками. Розподіл ліків також здійснюється силами місцевих жителів, які допомагають один одному, координуючи передачу необхідного.
Як волонтери допомагають вижити
Волонтери почали працювати в селі одразу після деокупації в листопаді 2022 року, коли до Садового привезли першу допомогу – продукти, ліхтарі, буржуйки та навіть старлінк для зв’язку. Згодом було створено центр допомоги, де місцеві отримували необхідні речі: газові обігрівачі, постільну білизну, продукти, а взимку – безкоштовно заправлені газові балони.
Через зростаючу небезпеку, пов’язану з обстрілами та атаками дронів, центр закрили, проте волонтери продовжують координувати допомогу через мешканців, які залишилися в селі. Запити приймають через особисті контакти, а передачу ліків і продуктів організовують завдяки співпраці з благодійними організаціями, такими як Caritas Spes Odessa, Карітас Херсон та окремими волонтерами.
Розмінування та укриття
На початку деокупації, коли в Садовому ще були військові, сапери проводили розмінування за зверненнями місцевих через гарячу лінію 102. Вони знешкоджували нерозірвані снаряди, залишки ракет та уламки дронів. Однак зараз проведення таких робіт стало практично неможливим через постійні обстріли та замінування ворогом територій з дронів, зокрема мінами-пелюстками.
У цих умовах розмінування втратило сенс, оскільки нові вибухонебезпечні предмети з’являються швидше, ніж їх встигають знешкодити. Через високу небезпеку роботи саперів наразі припинені, і місцеві мешканці мають бути особливо обережними.
Укриттями, які поставили після деокупації в селі, майже не користуються. Єдине, що частково затребуване, розташоване біля старостату, куди люди приходять отримувати допомогу, пенсії чи вирішувати адміністративні питання. Інші укриття, наприклад, біля магазинів чи зупинок, не використовуються, оскільки магазини не працюють, а пересуватися до цих місць під час обстрілів вкрай небезпечно.
Більшість мешканців облаштували підвали у своїх домівках і проводять там майже весь час, виходячи лише за крайньої потреби. Підвали стали основним місцем укриття для жителів.
Люди зазвичай залишають домівки після прямих обстрілів чи атак дронів, які руйнують будинки або створюють неможливі для життя умови. Евакуація здійснюється максимально швидко: мешканці зазвичай збирають мінімум речей і виходять до визначених точок збору. Час на прийняття рішення обмежений, адже наступного дня будинок може бути зруйнований обстрілом чи пожежею.
Мешканці, які залишилися, намагаються доглядати за худобою та птицею, проте обстріли часто унеможливлюють навіть прості дії, як, наприклад, вийти на подвір’я чи город та погодуватитварин.
Мешканці Садового стикаються з проблемами щодо отримання державної допомоги. Більшість виплат або разові, або недоступні через бюрократичні перепони. На початку, після підтоплення, жителі отримали по 5 тисяч гривень від міської та обласної адміністрацій. Зараз багато мешканців оформили виплати на дрова (21 тисячу гривень), але тим, у кого повністю зруйноване житло, зазвичай відмовляють, аргументуючи це тим, що “допомога не потрібна”.
Люди, які втратили домівки та змушені жити поза селом, не можуть оформити належну підтримку. Наприклад, ті, хто залишив Садове, не можуть отримати виплати як ВПО, адже офіційно вони залишаються зареєстрованими в зоні бойових дій. Водночас місцеві органи влади відмовляють у допомозі, оскільки вони вже не проживають у своїх домівках.
Додатковою проблемою є оформлення компенсації за зруйноване житло через “Дію”. Хоча всі документи подано, їх тривалий час розглядають без ухвалення рішень. Люди, які не отримують жодної допомоги, фактично залишаються наодинці зі своїми проблемами, покладаючись лише на волонтерів і благодійні організації.
Ситуація ускладнюється тим, що навіть оформлені виплати, як у випадку з пенсіонерами, можуть не надходити без пояснення причин. Багато хто почувається “підвішеним у повітрі” — без житла, доходів і реальної підтримки від держави.
Софія Луценко, спеціально для МОСТа