“Могли б закритися, якби місто не взяло під свою опіку”, — керівник Першого добровольчого хірургічного шпиталю про фінансову кризу

Перший добровольчий хірургічний шпиталь в Івано-Франківську функціонує вже два роки. За цей час медичний центр стикнувся й з неабиякими труднощами, зокрема й браком фінансування.

Про це під час етеру програми “Новий погляд” розповів керівник першого добровольчого хірургічного шпиталю Станіслав Онищук, пише Фіртка.

Чоловік ділиться, що коли медичний центр втратив фінансування — він писав листи міжнародним організаціям про допомогу.

читайте також: “Кінець 2023 року здавався найтемнішим часом”, – Станіслав Онищук про роботу першого добровольчого хірургічного шпиталю

“Ми хочемо залишити собі напрям лікування військових, тому що розуміємо у ньому велику соціальну потребу. Потрібна наша згуртованість і сфокусованість на вирішення саме лікування військової травми. Ми це робимо досить ефективним способом і при невеликих затратах.

Але для цього нам потрібне фінансуванням, ми готові звітувати, готові запрошувати до себе, щоб вони дивилися, як ці речі відбуваються, що вони прозорі, чіткі і з дуже вимірними показниками.

Такі листи я й писав, причому кожен індивідуально, враховуючи специфіку тих чи інших організацій. Я навіть писав листи на Міністерство охорони здоров’я, Міністрество оборони, Міністерство внутрішніх справ. Але жодної відповіді не було.

Я розумію, що ми для них маленькі, ми й не заперечуємо, але ми цю справу робимо і хочемо рухатися далі не кожен з нас окремо, а разом — як складова, умовно кажучи, Збройних сил”, — розповідає Станіслав Онищук.

Директор медичного центру каже, що зробив ще одну спробу — перед Новим роком звернувся до міського голови Руслана Марцінківа.

“Я розповів нашу історію. Сказав, що ми лікуємо військових і за місяць до нас приблизно 15 приходить. Вони всі з різними пораненнями. Більшість — з Івано-Франківська. Думаю, це через територіальну зручність і тому, що інші лікарні їх направляють до нас.

Але ми під загрозою того, що вже не зможемо продовжувати працювати у 2024 році. І в мене є пропозиція. Місто ж не має свого реабілітаційного центру. Звісно, має лікарні комунальні, але спеціалізованого реабілітаційного центру немає.

Ми готові ним стати, хай це буде комунальний чи напівкомунальний заклад, я тоді не знав цього механізму. Але ми готові робити операції і не просимо на них гроші. На них ми якось фінансування знайдемо, можливо, приватні люди дадуть.

І ми готові надавати бійцям Івано-Франківської громади психологічну, фізичну та соціальну реабілітації. Тоді міський голова сказав, що наразі не може прийняти рішення, йому потрібно подумати і порадитися зі своїми заступниками.

Для мене це був один із найважчих моментів року, коли мені треба було дочекатися відповіді і не закрити лікарню.

Напередодні Нового року ми зібралися з колективом нашого шпиталю, а це близько 20 людей було на той момент, і домовилися попрацювати на волонтерських засадах. Власне, ми так і починали працювати у нашому госпіталі.

Перші п’ять місяців ми працювали повністю на волонтерських засадах. І знову домовилися так попрацювати два тижні. Якщо ж знайдуться якісь кошти – ми між собою поділимо, якщо ж ні – значить так судилося. Починали як волонтерський госпіталь – так і закінчимо.

Але про нашу домовленість я не говорив міському голові. І саме 15 січня під час брифінгу Руслан Марцінків каже, що місто бере під опіку перший добровольчий хірургічний шпиталь. Мені в той день це не могло вкластися у голові.

Причому я цю новину побачив в інтерненті. Я тоді думав – це ж треба, як думки можуть матеріалізуватися. Людина мріє, хоче щось зробити і задля цього багато віддає – то й потім отримує багато.

Існують речі, які працюють на вищому рівні. Ми зрозуміли, що важливо продовжувати те, що вважаєш за цінне, які б обставини не були”, — додав керівник шпиталю.

Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!

Читайте також:

Рідні на війні: як підтримати себе, дитину та тих, хто боронить Україну

«Вижив — винний»: що таке синдром вцілілого та як не картати себе за те, що ти у безпеці