Мрії, виклики та реальність: досвід прикарпатки, яка емігрувала у Сполучені Штати Америки (ФОТО)

Російсько-українська війна змусила мільйони людей залишити свої домівки у пошуках безпеки. Чимало з них знайшли прихисток у різних країнах світу, і серед найбільш популярних напрямків для українців є Сполучені Штати Америки.

Америка — країна великих мрій та викликів. Вона об’єднує людей різних національностей, культур і віросповідань, створюючи унікальну мозаїку суспільства.

Історія США багата на перемоги й протистояння, а її вплив на світову політику, економіку та культуру складно переоцінити. Тут кожен може знайти щось своє.

Про свій досвід еміграції у Сполучені Штати Америки журналістці Фіртки розповіла прикарпатка — 23-річна Тіна Любчик.

Як ти опинилась в США?

У мене ніколи не було цілеспрямованої американської мрії. Я прилетіла сюди зі своїм хлопцем по програмі «Uniting for Ukraine», і це було більше його рішення.

До травня 2024 року ми перебували в Україні — жили у Києві. Однак, всім відомо, як по столиці прилітало й, на жаль, прилітає досі. Ми неодноразово посеред ночі прокидались під звуки балістики, крилатих ракет чи шахедів. Це страшно й само собою — небезпечно.

Тож, зважаючи на такі фактори, в якийсь вечір прийняли рішення таки виїхати.

Зрештою, вважаю, що на території України немає безпечного місця у жодній області. Згадати хоча б нещодавню величезну трагедію — коли загинула майже вся сімʼя Базилевичів у Львові. Ніколи б не подумала, що за чужих людей може аж так боліти душа. Зрозуміло, всі трагічні новини болять, однак цю я сприйняла особливо близько до серця.

Одразу зауважу, що ніхто ніякі Тиси не перепливав, ми легально перетнули кордон із Польщею. На жаль, батько мого хлопця загинув на війні під Бахмутом у березні 2023 року і він, як член родини загиблого, має повне звільнення від служби.

Зрештою, не скажу, що наш переїзд повʼязаний на сто відсотків з цією жахливою війною. Якби її не було взагалі чи, наприклад, вона вже закінчилась — ми в будь-якому разі переїхали б на якийсь час в іншу країну. Як мінімум тому, що це цікавий і, на нашу думку, потрібний досвід.

Виділи ключові труднощі, з якими стикнулась?

Труднощі, авжеж, були. Це зовсім інша країна, через океан від дому, у якої свої закони, норми та менталітет.

Втім, більшість труднощів були перші два місяці, коли потрібно було адаптуватись, розв’язати справи із документами, знайти житло, придбати автівку й так далі. Наразі це все позаду.

Очікування/реальність. Як минає адаптація та чи є багато речей, які відбуваються зовсім не так, як ти собі уявляла?

Америка класна! А я, начитавшись відгуків про життя тут від українців, готувала себе трохи до гіршого. Тому в моєму випадку реальність перевершила очікування.

Так, багато що тут працює по-іншому, але я зовсім не скажу, що гірше. І не скажу, що це було неочікувано, бо ми готувались до переїзду, а отже, були ознайомлені з різними нюансами.

Можливо, річ також у характері людини. Я легко адаптовуюсь і на моєму досвіді не один переїзд в різні міста України. Зрештою, це тільки перші враження. Не знаю, які думки у мене були б, якби я прожила тут років десять.

Памʼятаю, коли ми тільки-но вийшли з аеропорту, найперше, що мене здивувало, скільки ж тут дуже дорогих автівок. А ще мені подобається порядок в цій державі. Подобається, що чудово працюють закони.

І трохи не подобається, що шалено високі податки. Однак, на моє переконання, раз ми зробили вибір жити в цій країні — зобовʼязані дотримуватись усіх її законів.

Чи змінилося ставлення до США після переїзду?

Та ні. Було гарне ставлення — таке ж і залишилося. Не було надвеликих очікувань, а отже, немає розчарувань.

Я вдячна цій країні в тому числі й за велику підтримку України на рівні держави.

І ще я жодного разу не чула тут про інциденти на кшталт тих, що регулярно відбуваються з українцями в Польщі чи в Німеччині, наприклад. Американці нікого не сприймають за іммігрантів, бо тут більша частина мешканців також приїхала звідкись.

З якими викликами стикнулась, приїхавши в нову країну?

По-перше, мене тривалий час мучила совість, що я виїхала зі своєї країни у час війни. Я багато роздумувала про це.

Зрештою, дійшла висновку, що найбільше, чим я можу бути корисна своїй державі — донатами. І, працюючи в Америці, маю значно більші можливості, аніж із зарплатнею в Україні.

Я також бачу, як інші співгромадяни, які живуть у США, надсилають кошти на благодійність в Україну. Величезні збори закривають за лічені години.

Мені здається, що у таких випадках важливо, щоб кожен українець сам відчував свою необхідність бути залученим до спільної перемоги над ворогом. Бо ж неможливо когось насильно змусити, і не важливо, де ти живеш. Маю на увазі, що можна жити на території України й зовсім нічого не робити. Тут вже питання чистої совісті перед самим собою.

Інша справа — наскільки чесно й легально виїжджають за кордон, але з цими запитаннями вже до таких людей, прикордонників та правоохоронців.

Ну й трохи банальних викликів, що трапились мені: тотальний вихід із зони комфорту, адаптація, нерідна мова, нова робота, всі друзі далеко.

Розкажи про українську спільноту в Америці. Чи знайшла там підтримку?

Говоритиму про Філадельфію, де ми зараз й живемо. Українців тут дуже багато. Для мене певною мірою було навіть неочікувано, що аж настільки багато. Уявляю, скільки нас тоді в Чикаго чи Нью-Йорку, де найбільші українські діаспори.

Так складається, що найчастіше я перетинаюсь з тими українцями, які тут вже дуже довго, зокрема 5, 10, 15 чи навіть 30 років. В більшості з них вже американське громадянство, вони є діаспорою другого покоління, але все одно завжди приходять на будь-які українські заходи.

З багатьма українцями тут вже встигли познайомитись та подружитись. Щодо підтримки — складно відповісти, адже я її особливо не шукала.

Чи вдалось вже знайти себе у професійній діяльності в новій країні?

О так. Це питання мене турбувало чи не найбільше при прийняті рішення переїхати: чим же я там займатимусь? В Україні я працювала журналісткою, мені дуже подобалась ця професія, але не подобалась оплата праці.

Щодо штатів — знала одразу, що не працюватиму тут за фахом. У мене не було бажання заново вчитися в університеті, підтверджувати диплом і так далі. Та й оскільки журналістика — це робота зі словом, то мову потрібно знати на рівні «native speaker». На все це у мене пішло б немало часу.

Тож я вирішила освоїти нову професію, дещо навіть дотичну до журналістики. Тепер я займаюся фотографуванням і надзвичайно кайфую від цієї роботи.

Я обожнюю працювати з людьми, а Америка ще й дає мені можливість спілкуватись з представниками різних культур і народів. Я вже навіть встигла пофотографувати індуську національну церемонію. Також у мене є співпраця з клієнтами мусульманських країн, що також для мене дуже цікаво і незвично. Само собою, працюю й з українцями. До речі, фотографувала український фестиваль у Філадельфії.

Словом, допоки мені це подобається, планую й надалі розвивати цю справу. А там побачимо.

Що найбільше здивувало в американській культурі?

Мені подобається, що вони завжди дуже привітні. В жодній установі у приймальній ви не побачите «кислих» облич. Американці завжди в доброму гуморі та надзвичайно комунікабельні.

Подобається, як вони ставляться до тварин. Я жодного разу за пів року не бачила бездомних собак чи котів. Натомість у парках гуляють сарни, єноти, білки, бурундуки, у водоймах плавають бобри. Вони не бояться людей, бо не відчувають загрози. В Америці, до речі, за жорстокість до тварин закон строго карає.

Мені дуже хотілось би, щоб так було й в Україні. Я стежу за організацією «Рудий пес» (раніше «Дім Сірка») й мені надзвичайно болить ця тема, часом люди здатні на таку жорстокість до тварин, що в голові не вкладається. Та й загалом жити в умовах війни їм також дуже страшно. Мої найбільші донати завжди спрямовані туди — для тих, хто не може сам собі допомогти.

Маю навіть невелику мрію, повʼязану з дещо масштабнішою допомогою тваринкам, аніж просто пожертви. Але на це потрібно ще трохи часу.

Загалом щодо питання американської культури — я не знаю, чи вона взагалі існує як така. Адже США — країна емігрантів, тут величезні діаспори, і кожна з них тут популяризує свою культуру.

Колись я думала, що державна мова Америки — англійська, але ж ні. Тут немає офіційної мови на рівні держави. Звісно, англійська мова є де-факто основною мовою спілкування в країні і її використовують в урядових установах, освіті, бізнесі та засобах масової інформації. Але все ж вона не має статусу державної.

Яких аспектів української культури найбільше не вистачає в США?

Мабуть, це стосуватиметься наших свят та традицій. Наприклад, Великодня чи Різдва. Я звикла святкувати ці дні в колі великої родини, а тепер я через океан від неї.

Але, оскільки поки цього не переживала, тож складно відповісти однозначно.

Все інше тут є. Через те, що українська діаспора надзвичайно велика — є українські церкви, фестивалі, заклади з національною кухнею, концерти й так далі.

Найбільше не вистачає рідних та друзів. І, звісно ж, я дуже сумую за своєю кицькою, яка зараз живе у моїх батьків.

Те, що точно цікавить багатьох — вартість життя у США.

Вартість життя у США дуже різноманітна та залежить від регіону. Наприклад, великі міста на узбережжях, як Нью-Йорк, Лос-Анджелес чи Сан-Франциско, відомі дуже високими цінами на оренду житла, продукти та послуги. У цих містах оренда квартири може коштувати кілька тисяч доларів на місяць.

Натомість у менших містах ціни відповідно нижчі. Словом, все дуже залежить від штату і міста.

Також варто враховувати медичне страхування, яке є важливою частиною витрат, адже медичні послуги в США вкрай дорогі без страховки.

А ще витрати залежать від того, чи є у сімʼї діти. Садочки, для прикладу, тільки платні. В місяць лише за дитсадок доводиться платити 1-1,5 тисячі доларів.

Важливо й те, який у вас спосіб життя, бо питання комфорту — дуже субʼєктивне, але загалом Америка, звісно, не найдешевша країна для життя.

Питання безпеки. Чи безпечно там іммігрантам?

Питання безпеки також напряму залежить від штату і міста: десь високий рівень злочинності, десь низький.

Звісно, іноді можуть траплятися випадки дискримінації або упередженого ставлення. Втім, у США існує законодавча база, яка захищає права іммігрантів, і багато людей активно виступають за рівні права для всіх.

Та й тут легалізована зброя. Це дуже складне та суперечливе питання. З одного боку, доступ до зброї є частиною американської культури та законодавства, і багато людей вважають це перевагою, оскільки це дає їм можливість захищати себе та свою власність. У багатьох штатах закон дозволяє людям носити зброю для самооборони, що може додати відчуття безпеки.

З іншого боку, легальний доступ до зброї також несе ризики. Висока кількість зброї на руках у людей може сприяти зростанню насильницьких злочинів та нещасних випадків, включаючи масові стрілянини, які, на жаль, час від часу трапляються у США.

Знаю райони у Філадельфії з надзвичайно високою злочинністю. Водночас знаю людей, які ідучи на роботу, навіть не закривають вхідні двері до будинку, бо їхня округа зовсім не славиться криміналом.

Які можливості, на твою думку, надає США для іммігрантів?

Всі. Цю країну навіть називають країною можливостей. Думаю, все ще залежить від характеру людини. Комусь еміграція легко дається, комусь — навпаки.

Але я знаю багатьох українців, які чудово зреалізували себе в цій країні. Якось ми купували букет квітів для подарунка й флористка, водночас і власниця квіткового магазину, сказала, що вести бізнес в США їй значно легше, аніж це було в Україні.

Так, високі податки, але якось майже 350 мільйонів людей живуть і щороку вʼїжджає велика кількість нових іммігрантів, бо багато з них мають «американську мрію».

Авжеж, твої можливості тут ще напряму залежать від твоїх навичок і знання мови. В принципі, як і в будь-якій іншій країні. Планувати переїзд в Америку краще з англійською мовою, хоча б розмовною, і це вже значно полегшить життя. Надіятись на «вивчу мову на місці у середовищі» не варто.

Які поради дала б тим, хто планує переїхати до Америки з України?

Знову ж таки, перш за все — вчити англійську. Чим на вищому рівні вона буде — тим краще.

В ідеалі — мати тут родичів або близьких друзів. Вони вже адаптовані й зі всім зможуть допомогти. Багато хто скористався такою можливістю. Ми ж своєю чергою їхали самі по собі. Відповідно оформлення всіх документів, пошук житла та інші формальності були ще тим квестом. Та й взагалі дивом-дивним обрали Філадельфію. Думаю, у наступному році нас чекає переїзд в інший штат.

Ні для кого не секрет, що на такий далекий переїзд потрібна чимала сума коштів. Тож чим більше — тим краще, а тим паче на перший час.

Ну й не боятись. Зрештою, навіть якщо не сподобається — завжди можна повернутися. А раз вже переїхали в іншу країну — обовʼязково чим побільше донатити на перемогу в Україні.