Олександр Корняков, херсонський фотожурналіст, який працює на “Суспільне”, знімав мітинги в окупованому Херсоні у 2022 році, ховався від росіян, а тепер пише фотолітопис фронтового обласного центру. Він вважає себе звичайною людиною і скромно каже, що не робить нічого надзвичайного. Хоча в його роботі бувають справжні героїчні вчинки.
Ми прогулялися з Олександром середмістям Херсона та подивилися, як він працює в полі.
“Я зараз нікуди не їжджу, тому що приїжджаєш, наприклад, в Одесу, тебе відпускає, напруга минає і ти відчуваєш сильну втому. Дня два болить спина, ноги, все болить. Потім повертаєшся до Херсона, проходить цілих два-три тижні, доки входиш в цю реальність, потрапляєш у струю і починаєш працювати. Від поганого дуже швидко відвикаєш, тому мені краще постійно знаходитися в місті і рухатись в одному напрямку”, – каже Олександр, йдучи малолюдною вулицею.
Так він виходить щодня, аби знімати рідне місто. Поодинокі перехожі радісно вітаються з Корняковим. Таке враження, що він – місцева рок-зірка або мер міста, а не фотограф херсонської філії Суспільного.
Олександр Корняков за роботою. Фото: Сергій Нікітенко
Періодично він зупиняється, аби зняти черговий кадр і недовго розглядає вулицю. Як правило, Олександр знімає центр міста зранку чи вдень, коли тут ще відносно багато людей.
“Дуже тяжко, тому що мешканців мало, немає ніяких яскравих подій у місті. Прильоти знімаю, але це не те. Іноді ти не знаєш, що сьогодні знімати, тож, просто йдеш по вулиці, шукаєш. Часто бувають редакційні завдання”, – розповідає фотограф, поки йдемо до однієї з небагатьох кавʼярень, що ще працюють у середмісті.
Кавʼярня зачинена, бо її єдиний працівник Олексій проходить ВЛК.
“Багато людей просять не фотографувати їх з якихось причин. А є люди, які радіють, що ти їх знімаєш, починають посміхатися. Інколи навіть це псує кадр. Тому що я хочу знімати реалістичні сюжети”, – розповідає Олександр. Він додає, що вважає відношення містян до нього хорошим через результати роботи, яку люди бачать на Суспільному.
Порожня вулиця в центрі Херсона. Фото: Сергій Нікітенко
Чим нижче ми спускаємося до Дніпра, тим менше людей на вулицях. У якийсь момент тишу порушує тільки шурхіт першого опалого листя і затворів фотоапаратів. На Європейській вулиці, фактично останній перед “червоною зоною”, поки знімаємо результати чергових прильотів, питаю про страх.
“Звичайно, страшно. Особливо коли виходи чуєш з лівого берега, не розумієш, куди прилетить. Але якось навчився вгамовувати і приборкувати страх. Трошки перечекав і йдеш працювати”, – розказує Олександр.
Особливістю життя, і відповідно, роботи в Херсоні, є постійне коригування своїх планів та дій з похибкою на дрони. Люди, каже Олександр, ділять райони та навіть вулиці на безпечні та небезпечні. Саме через дрони, які вже понад рік полюють на цивільних херсонців, журналісти, і Корняков в тому числі, перестали себе маркувати наліпками PRESS.
Олександр Корняков знімає Херсонський театр. Фото: Сергій Нікітенко
“У Херсоні, порушуючи правила, ти не можеш маркувати себе пресою, тому що я сам неодноразово потрапляв у ситуації, коли дрони, які мали пролетіти повз тебе, починають шукати, бо побачили напис чи фототехніку. Я так не раз ховався під деревами. Якось я вже навіть почав молитися, бо він так довго висів наді мною. Я зрозумів, що він намагався якось прицілитися, але я стояв під дуже великим деревом, дрон пару хвилин покружляв над ним, але, мабуть, не став ризикувати своїми снарядами, полетів далі і скинув ПОГ (постріл осколковий гранатометний, – МОСТ) просто на тротуар”, – каже він.
За словами журналіста, коли він чує дрон, відразу намагається сховатися або під деревом, але у приміщенні, ідеально — підʼїзді житлового будинку. Втім, здебільшого, вони закриті.
Вулиця Європейська за 5 хвилин до артудару. Фото: Сергій Нікітенко
Обговорюючи тактику пересування під дронами, закінчуємо знімати пішохідну вулицю Європейську і піднімаємося по проспекту Незалежності ближче до центру. У цей момент чуємо далекий “вихід” і за секунду – свист снаряда та потужний вибух десь на вулицях нижче. Прислухаючись до ймовірних “виходів”, швидко йдемо вверх, коли знову чуємо “вихід”, противний свист і потужний вибух.
“Зазвичай два-три прильоти буває. Інколи десять”, – каже Олександр, коли знову чуємо комбінацію від “виходу” до “прильоту”.
Він додає, що кілька разів снаряди прилітали просто біля нього.
“Тоді мені здалося, що на тебе повітря напирає. Відчуваєш це грудьми. Я це відчуття, мабуть, ніколи в житті не забуду”, – розповідає він, коли чуємо потужний приліт і на дахи навколишніх будинків починають сипатись гарячі, важкі металеві уламки.
Вони падають по навісній траєкторії і майже безпечні, але ми, про всяк випадок, ховаємося в магазині відомої мережі недорогих товарів. Більшість відвідувачів — так само, як ми, перечікують обстріл, тихо та якось дуже буденно перемовляючись про інтенсивність і напрями “прильотів”.
Олександр вчить мене з позиції свого досвіду – у Херсоні постійно потрібно слухати небо і “той берег”, не можна ходити в навушниках.
Після обстрілу – обовʼязковий зідзвон з колегами. Фото: Сергій Нікітенко
“У Херсоні на тебе не подивляться як на ідіота, коли ти там десь на землю впав чи раптом почав бігати, ховатися. Це нормально. Навіть якщо загроза не така вже і страшна, але для своєї безпеки краще якось відреагувати, заховатися”, – каже він.
Результати артилерійського удару по вулиці Європейській у Херсоні. Фото: Олександр Корняков
Ввечері, відкриваючи стрічку новин, бачу фото з логотипом Суспільного. За кілька годин після артобстрілу Олександр Корняков зняв розбитий торговельний центр на Європейській, біля якого ми стояли ще зранку і не могли згадати, чи працював продуктовий магазин після деокупації міста. Завтра він знову вийде в центр Херсона і буде знімати чергові миті його фронтового життя.
Сергій Нікітенко, регіональний представник Інституту масової інформації у Херсонській області
