Похід за грибами закінчився трагедією довжиною в життя: мешканка Одещини втратила пальці після отруєння (фото) — Одеса

За даними МОЗ з початку 2024 року, від отруєння дикорослими грибами постраждали 90 осіб, із них — 19 дітей. Тільки за перші два тижні жовтня отруїлися грибами 55 людей, із них — 9 дітей. Гриби — це не просто їжа, а губка, яка збирає всі речовини з довкілля. Тож їстівні також можуть бути дуже небезпечними, якщо виросли в забруднених місцях. Для героїні інтерв'ю похід за грибами у дитинстві закінчився тяжким отруєнням та ампутацією декількох пальців.

Свою історію в інтерв’ю кореспондентці Української Служби Інформації Діані Георгієвій розповіла Марина Сорочан та прокоментувала доктор медичних наук, професор Галина Макарівна Балан.

Марина Сорочан

Я почула вашу історію в соціальній мережі, і вона мене дуже вразила. Розкажіть, будь ласка, що сталося і як?

Це сталося, коли мені було 6 років. Це було в Одеській області, Миколаївському районі, який зараз вже не існує, це тепер Березівський район, село Воровське (тепер — Ставкове). Я мало що пам’ятаю, і запитати не в кого, оскільки мої батьки, на жаль, загинули. Але я можу розповісти те, що пам’ятаю. Це була пізня осінь, і пройшов дуже сильний дощ. Після цього дощу моя мама, яка добре зналася на грибах, запропонувала піти в ліс. Пішла мама, я і мій старший брат. Ми назбирали дуже багато грибів, того року їх справді було багато. Мама їх приготувала, а тато не їв, бо не любив. Брат з’їв мало, а ми з мамою поїли.

Потім пройшов деякий час. Але це точно не було наступного дня. Я пам’ятаю, що вже орали город, я робила уроки, і в мене почали дуже сильно пекти кінчики пальців рук і ніг. Уже топили піч, а на вулиці пролітав сніг. І я, шестирічна, вибігала на вулицю, хапала сніг, і мені ставало легше. Коли мама прийшла додому, я їй поскаржилася. Ми жили в маленькому селі в Одеській області, і до районного центру треба було їхати. Це був вечір, і рушити ми вже не могли. Мабуть, мама не одразу подумала, що це може бути щось серйозне. Ну, печуть і печуть. Пройде. Я всю ніч не спала, пальці пекли все сильніше і сильніше. Я плакала і просила маму виходити зі мною на вулицю, щоб охолоджувати руки у снігу.

Пекли тільки руки?

Ні, дуже пекли кінчики пальців на руках і ногах. Ми пішли до фельдшера, вона сказала, що не знає, що це може бути, і направила нас до районної лікарні. До лікарні ми поїхали не одразу, бо у нас не було машини, врешті-решт нас підвезли знайомі. У лікарні я не пам’ятаю, чи здавала аналізи, чи ні. Були дуже сильні болі, і я була як у тумані. Я весь час тримала руки у тазі з водою. У лікарні нам не змогли допомогти. На відстані 100 км була ще одна лікарня, але нас туди не відправили. Не можу точно сказати, чи призначили якесь лікування, але врешті-решт нас відправили додому. Дома мені ставало все гірше, я вже не могла терпіти цей біль і майже постійно тримала пальці у льоду.

Чи у когось ще були такі симптоми, як у вас?

У мене почалося першою. Через деякий час у моєї мами також почали пекти кінцівки, вона не могла ходити і ледве пересувала ноги. Потім й в інших людей у нашому селі почалися схожі симптоми. Але оскільки вони були дорослі, і дозування, мабуть, було не таке велике, як у мене, вони просто лікувалися як могли: прикладали лід, пили самогон як в селі роблять. У інших все минуло, але я пам’ятаю, що до лікарні звернулось багато людей, і ніхто не знав, як допомогти.

Що було далі?

Приїхала швидка і сказала, що випадок дуже важкий, і мені треба в лікарню. У мене почали з’являтися пухирі на пальцях, вони були сині і дуже болючі. Можливо, винен був лід з брудного ставка, може, я занадто довго була в крижаній воді і не відчувала холоду. У будь-якому разі в лікарні нічого, крім лікування холодом, не порадили.

Я не можу точно сказати, чому так сталося, але лікарі в Одесі дуже лаялися, мовляв, як можна було допустити таку ситуацію і чому лікарі раніше не забили на сполох. Вони казали, що в цих грибах є важкі метали, які накопичуються в кінцівках і сильно руйнують тканини. Якщо вчасно не надати допомогу, починається некроз і інші ускладнення.

Яке рішення прийняли лікарі?

Я дуже добре це пам’ятаю. У палату прийшла моя мама і сказала: Донечко, у нас дуже погані справи. Лікарі кажуть, що тобі потрібно ампутувати руки.

Спочатку хотіли ампутувати повністю кисті й пальці на ногах. Я дуже плакала, природно, не хотіла цього. Але вже нічого не можна було вдіяти. Провели операцію. Я пам’ятаю, що коли вийшла з наркозу, я ще була в реанімації, але мене вразило, що нічого не болить. Це було дуже приємне відчуття. Медсестра, яка була поруч, розмовляла зі мною. Її звали так само як і мене — Марина. Вона була дуже доброю. Мені вдалося зберегти кисті, але я втратила пальці: чотири на ногах і частково всі на руках. Кожну перев’язку мені робили під наркозом, бо мамі сказали, що я не переживу цього болю. Потім лікарі сказали, що попереду ще одна важка операція з пересадки шкіри. Пропонували пересадити свинячу шкіру, але мама наполягла на моїй власній, дуже боялася таких, на той час, незвичних процедур. Тому мені брали шматки шкіри зі стегон.

Як почувалася мама?

Мамі вже ставало краще, і вона навіть допомагала медсестрам у лікарні, щоб їй дозволяли залишатися зі мною. Як казали лікарі, через те, що вона доросла, її організм зміг подолати токсин. А я була маленька, мій організм не міг боротися і, до того ж допомогу надали не вчасно. Тому в мене такі наслідки.

Чи вам сказали причину таких наслідків?

Ні, але в той час лікарі казали, що таких випадків було багато. Існували чутки, що начебто щось вибухнуло і була радіація, яка з тим сильним дощем потрапила на гриби. Але я точно не знаю. Це було масово по всіх регіонах. У нас біля села була ферма, і в посадку вивозили коров’ячий гній, а на ньому теж дуже добре росли гриби, які ми збирали в тій посадці. Тож точної причини я не знаю, їх могло бути кілька.

Чи були ще якісь симптоми, окрім цих?

Ні, не болів ні живіт, ні блювоти, ні розладу не було. Просто через деякий час, не одразу, почали дуже сильно пекти кінчики пальців. Це було схоже на те, ніби їх облили бензином і підпалили. Такий біль, що словами не передати.

Я прошу вибачення за те, що ми обговорюємо таку складну для вас тему, яка є водночас дуже актуальною зараз. Розкажіть, як далі склалося ваше життя? Що допомогло вам вистояти й рухатися вперед?

Спочатку, коли я вже повернулася додому, я не могла ходити, але дуже хотіла і постійно просила маму мені допомагати. Спочатку я навчалася вдома. Мені вдалося зберегти майже повністю середній і частково вказівний палець на правій руці, тому я змогла зберегти здатність писати. Насправді пальці не до кінця ампутовані, але вони зрослися з якоїсь причини. Можливо, через пересадку шкіри, а можливо, я як дитина ними рухала. Але вони зрослися некрасиво, і великий палець росте вгору, що робить дуже складним вибір взуття.

Чи думали ви коли-небудь про естетичну операцію? Сьогодні технології зробили великий крок уперед.

Так, звичайно, я думала, хоча дуже боюся лікарів. Мій брат пізніше помер після операції, і для мене це дуже складно. Та й треба довіритися, і коштує це дорого.

Які труднощі ви відчували в повсякденному житті?

Я завжди прагнула все робити і всьому навчитися. Наприклад, коли мама місила тісто, я просила її навчити мене, і вона мене навчила всього. Зараз я можу майже все робити, а якщо не можу, то максимально прагну до цього.

Яка у вас освіта?

Я здобула середню спеціальну освіту за спеціальністю кухар. Це було нелегко, оскільки мене не хотіли приймати до училища через ризик додаткових травм. Треба було оформити багато документів і отримати дозвіл від лікаря. Він довго не хотів його давати, не бажаючи брати на себе відповідальність. Але врешті-решт ми його вмовили, і я вступила. Я навчалася три роки, а незадовго до мого 18-річчя загинули мої батьки. Так я залишилася сиротою. Після цього я вирішила піти вчитися на технолога, і як сирота мала можливість навчатися безкоштовно. Таким чином, я отримала ще одну освіту. Пізніше я також закінчила курси перукаря. Жіночі стрижки я робити не могла, але чоловічі виходили добре. Так у мене стало три освіти.

Зараз ви перебуваєте в Норвегії. Працюєте за спеціальністю?

Ні, я ніколи не працювала за спеціальністю, хоча проходила всі практики і добре справлялася. Потім я зустріла свого чоловіка. Я дуже молилася і просила батьків які на небесах, щоб послали мені рідну людину, і вони послали. Ми одружилися і зайнялися бізнесом — вирощували овочі, фрукти, квіти. Я продавала наші товари, і це мені дуже подобалося, виходило добре. У нас народилося троє доньок. Пам’ятаю своє перше ультразвукове дослідження. Я розуміла, що моє захворювання не є спадковим, але перше, що я запитала, було: Чи всі пальчики у дітей на місці? Я дуже зраділа, що все було в порядку. Після початку війни ми з чоловіком переїхали до Норвегії. Тут я поки що не працюю, займаюся доньками і допомагаю як волонтер у їдальні. До речі, тут ніхто не показує на мене пальцем, і мені дуже комфортно.

Що б ви порадили людям, які люблять збирати гриби?

Сьогодні багато людей впевнені, що знають гриби, як свої п’ять пальців. Вони вважають, що трагедії на зразок моєї — це лише страшні казки. Але я можу вам сказати одне: будь-який гриб — це не просто їжа, а губка, яка вбирає у себе все навколо, що є в природі. Навіть той, що вважається їстівним, може перетворитися на смертельну небезпеку, якщо він виріс у забрудненій місцевості або вбирав у себе токсини з ґрунту.

Для мене гриби завжди будуть символом болю та втрат. Це гірке нагадування про те, як один невинний, здавалося б, сімейний обід змінив моє життя назавжди. Якби не ті гриби майже 30 років тому, моє життя могло б скластися зовсім по-іншому. Тому моя порада проста: ніколи не недооцінюйте природу і завжди будьте обережними.

Коментарі щодо небезпечності грибів та щодо випадку з Мариною дала спеціалістка у галузі професійної патології та клінічної токсикології, головна наукова співробітниця «Наукового центру превентивної токсикології, харчової та хімічної безпеки імені академіка Л.І. Медведя МОЗ України», доктор медичних наук, професор Галина Макарівна Балан.

Фото: докторка медицинських наук, професорка Галина Макарівна Балан

В який період зростає ризик отруєння їстівними грибами?

Саме у жовтні, в цей період, через сильну сонячну активність, гриби часто досягають великих розмірів, з довгими товстими ніжками. Саме це ми зараз спостерігаємо на ринках, де білі гриби іноді виявляються отруйними. Особливо небезпечні спори ріжків — древнього виду цвілі, який може з’являтися на колосках жита, вівса та інших злакових культур, а потім потрапляти в грибницю.

Саме тому в країнах Європи заборонили вживання дикорослих грибів? Як ставиться до цього місцеве населення?

Ризик появи отруйних їстівних грибів у жовтні значно зростає, тому споживання їх у їжу не рекомендується. У Європі вживання дикорослих грибів вже давно заборонено. Вони вільно ростуть не лише в лісах, а й у парках, але ніхто їх не збирає. Коли я була у Швеції, бачила, як гриби ростуть у парках великими галявинами, але люди ставляться до них байдуже. Якщо хтось бачить, що ти звертаєш на них увагу, то попереджає: «Це мутанти».

Які виникають симптоми захворювання у людей, що постраждали від отруєння грибами, інфікованими спорами?

У постраждалих можуть розвинутися важкі ураження мозку з галюцинаціями, сильним болем і судомами у м’язах рук і ніг. Може виникати інтенсивне відчуття печіння в пальцях через ураження нервів і судин, що призводить до тяжкої гіпоксії та токсичної полінейропатії, яка іноді закінчується гангреною пальців, що потребує ампутації.

Марина у своєму інтерв’ю зазначає, що люди припускали, що гриби були заражені токсичним дощем або викидами важких металів. Яка ваша версія?

Я не можу точно сказати, оскільки немає історії хвороби або аналізів. Але я не знаю жодних металів, які могли б спричинити таку важку токсичну нейропатію до гангрени. Думаю, справа у грибах, оскільки ріжки викликають подібні проблеми, це добре описано в літературі. Можливо, холод посилив розвиток гангрени, але основною причиною було отруєння. А можливо, холод навпаки сприяв більш сприятливому перебігу. Зараз важко сказати. Важливо зазначити, що у дітей та людей похилого віку інтоксикація протікає важче.

Чому у Марини симптоми з’явилися з часом?

Полінейропатія не завжди розвивається одразу. Спочатку можуть виникнути інші симптоми, як-от головний біль, нудота, блювання. Можливо, в організм потрапила невелика кількість спор. У великій кількості вони дуже агресивні, і тяжкі клінічні прояви зі смертельними наслідками можуть розвинутися протягом кількох днів. А якщо кількість спор невелика, може виникнути відстрочена реакція.

Ви згадали, що спори можуть потрапляти в грибницю зі злаків. Це означає, що злакові культури також отруєні?

Так, але це необов’язково пов’язано саме з поточним періодом. Спориня настільки адаптована, що може зберігатися в ґрунті протягом 10 років. Потім на цих місцях може вже нічого не сіятися, там може вирости ліс, і якщо спори знайдуть сприятливе середовище у грибниці, гриби будуть уражені.

Отже, якщо гриби ростуть не поблизу поля, це не означає, що вони безпечні?

Ні. Не означає. Спори можуть заноситися вітром, або ж після тривалого часу поля вже немає, а спори залишилися. Крім того, спориня вражає не лише злакові культури, але може розвиватися і на диких рослинах.

Чи вважаєте ви, що в Україні є безпечні місця для збору грибів?

Ні, я не вважаю, що такі місця є. Ризик існує завжди. Моя порада людям — не вживати в їжу дикорослі гриби. От буквально нещодавно я була на ярмарку, і близько десяти людей продавали білі гриби неймовірних розмірів. Я ніколи не бачила таких великих грибів. Також, мабуть, активно розмножуються спори токсичних грибів. Тому вживання дикорослих грибів — це завжди лотерея.

Усі шапкові гриби є формою цвілі. Цвіль з’явилася на Землі понад 200 мільйонів років тому і відома як «хліб диявола» або «плювок Бога». Вона належить до класу грибів, яких налічується понад 100 тисяч видів. Основний спосіб розмноження цвілевих грибів – за допомогою спор. Цвіль здатна виділяти токсичні речовини — мікотоксини, які можуть завдати шкоди організму людини або тварини.

Їстівні шапкові гриби — це також різновид цвілі. Будь-які відомі їстівні гриби можуть стати отруйними, якщо під час їхнього росту в грибницю потрапляють спори інших, отруйних грибів: блідої поганки, ріжків та інших. У таких випадках спори отруйних грибів перетворюють їстівні гриби на мутантів, клітини яких починають виділяти токсичні речовини, такі як мікотоксини. Такі гриби можуть спричинити тяжкі отруєння і навіть призвести до смертельних випадків.

Автор: Діана Георгієва