Семенко, Антонич, Вінграновський: Як звучить українська поезія, якщо нею грати джаз | Новости музыки

Музична студія у клавіатурі

Шведське саунд-агентство Plan 8 створило ігрову платформу JazzKeys, яка перетворює клавіатуру ноутбука чи смартфона на клавішні. Так, будь-який набраний текст перетворюється у джазову композицію і починає звучати. Обрати можна з-поміж 5 різних стилів гри (а темп регулюється швидкістю набору, пробіли означатимуть паузу). Готова мелодія зберігається, і нею можна поділитись у соцмережах. 

Редакторка BURO Настя Сидько вирішила поекспериментувати і з’ясувала, як буде звучати поезія Михайля Семенка, Богдана-Ігора Антонича, Миколи Вінграновського та Наталки Білоцерківець, якщо накласти її на джазову партитуру:  

 

Наталка Білоцерківець,

“Ми помрем не в Парижі”

Забуваються лінії, запахи, барви і звуки,
Слабне зір, гасне слух і минається радість проста.
За своєю душею простягнеш обличчя і руки,
Але високо і недосяжно вона відліта.

Залишається тільки вокзал на останнім пероні,
Сіра піна розлуки клубочиться, пухне – і от
Вже вона роз’їдає мої беззахисні долоні
І огидним солодким теплом наповзає на рот,
Залишилась любов, але краще б її не було.

В провінційній постелі я плакала, доки стомилась,
І бридливо рум’яний бузок заглядав до вікна.
Поїзд рівно ішов, і закохані мляво дивились,
Як під тілом твоїм задихалась полиця брудна,
Затихала, стихала банальна вокзальна весна.

Ми помрем не в Парижі, тепер я напевно це знаю,
В провінційній постелі, що потом кишить і слізьми.
І твого коньяку не подасть тобі жоден, я знаю,
Нічиїм поцілунком не будемо втішені ми.
Під мостом Мірабо не розійдуться кола пітьми.

Надто гірко ми плакали і ображали природу,
Надто сильно любили, коханців соромлячи тим,
Надто вірші писали, поетів зневаживши зроду.
Нам вони не дозволять померти в Парижі і воду
Під мостом Мірабо окільцюють конвоєм густим.

 

 

Микола Вінграновський,

“Прицокало, прибилось, притекло”

Семенко, Антонич, Вінграновський: Як звучить українська поезія, якщо нею грати джаз (фото 2)

Прицокало, прибилось, притекло,
Припало, пригорнулось, причинилось,
Заплакало і — никма утекло
Чорняве полум’я з печальними очима.

До телефону — він його не бачив.
Хоч телефон — сюди-туди: нема!
А ніч, а дощ, а град по ринвах скаче,
І груша з грушами прибилась до вікна.

Прицокало, прибилось, прилюбилось…
Узяв у голову, чи, може, так — приснилось!

Чорняве полум’я, чорняву ту завію
Узяв у душу, як блакитний сон.
А чути плач — то плаче телефон,
Просунувши у ніч свою холодну шию.

 

 

Богдан-Ігор Антонич,

“Назавжди”

Семенко, Антонич, Вінграновський: Як звучить українська поезія, якщо нею грати джаз (фото 3)

Мужчини в сірих пальтах тонуть в синяві провулка
і тінь замазує панни, мов образи затерті.
У склянці золотавий чай. Так хочеться оперти
об край вікна й міцний, терпкий і синій пити холод,
дивитись, як сумна зоря останнім поцілунком
прощається з сестрою, що у зореколі їй
не сяяти вже більш.
Так ніч блакитним снігом миє в місті маки мелянхолії.
Накривши плечі згорблені кожухом неба синім,
колишеться шофер у сонній лімузині.
Крива ліхтарня – квітка зламана і попіл снігу
і світло – лій зелений з дзбанка ночі в сутінь литий,
круті і темні сходи, плащ дірявий, крапля сміху
заблукана і місяць – білий птах надхнення злого
й шовкова куля горлорізів мрійних в тінях скритих,
що може, мов струни, колись торкнеться серця твого.
Торкнеться й поцілує гордо й ніжно і навіки
закриє очі сплющені, немов сестра остання.
Мужчини в сивих пальтах із кишень виймають зорі
і платять їх паннам за п’ять хвилин кохання.
Вдягнувши на горбаті плечі хутро неба синє,
колишеться шофер у сонній лімузині.

 

 

Михайль Семенко,

“Вагоновод”

Семенко, Антонич, Вінграновський: Як звучить українська поезія, якщо нею грати джаз (фото 4)

Я з Вами розстанусь і буду десь в Чикаго
чи Мельбурні.
І там капризна доля може звести нас.
Я буду вагоноводом на трамваї,
улиці будуть димні і хмурні —
І раптом я зобачу між пасажирів Вас.

Ви скинете очима, і я спостережу, як
здригнуться кутики Ваших губ.
Ви пригадаєте Владивосток
і зробите рух щось вимовить,
ніби в вагоні для нас немає нікого.
Я змагаюсь, щоб не заплющити очі…
Але у нас не виникне розмови про колись
омріяний шлюб,
Бо вагоноводові розмовляти забороняється
строго.