Щодня спілкувався з окупантами: історія волонтера з Херсона  – Херсон

Під час окупації Херсона російською армією жителі міста стикнулися з серйозною недостачею продуктів, ліків, засобів гігієни та інших необхідних ресурсів.

Рятувала допомога від волонтерів з різних міст України, які розвозили гуманітарну допомогу до Херсона. Одним з них став Андрій Деркач.

У середині березня 2022 року він почав допомагати місцевій пекарні в Олешках, яка не мала тістоміса. Андрій возив туди готове тісто.

За словами чоловіка, на Херсонщині на той час не вистачало борошна та харчів в цілому.

Через це волонтер об’їздив майже всі елеватори області у пошуках борошна, яєць, сиру та молока. Їздив у Велику Лепетиху, Чаплинку. Одного разу привіз муку з Нової Каховки.

Волонтер щодня возив до Олешківської пекарні тісто. 

Андрій зауважує, що тоді всі працювали на “місцевому товарі”, оскільки до області продукти не завозили, а окупанти забирали товари з магазинів.

“Ми їздили по різних селах Херсонщини. Хтось давав нам яйця, хтось – картоплю, цибулю, а хтось навіть допомагав м’ясом або сиром. Так пекарня працювала виключно на херсонських продуктах”, – розповідає волонтер.

Андрію доводилося кожен день проходити блокпости окупантів.

“На самому початку, коли ми проходили блокпости на Антонівському мосту, там всі були дуже привітні, і всі військові, які там були, мали “комплекс визволителів”, – згадує Андрій.

Майже кожен день протягом трьох місяців волонтеру потрібно було спілкуватися з російськими військовими. З часом його вже почали впізнавати на блокпостах, тому, за словами Андрія, його особливо не перевіряли.  

“За ці три місяці в мене сформувалися манери поведінки, я знав що говорити, і навіть жартував іноді. На постах ми з колегами давали росіянам паспорти, з ними – дві сигарети і нас не перевіряли. Завдячуючи цьому, ми на дві години раніше добралися до Каховки”, – ділиться Андрій.

Пізніше волонтер почав регулярно їздити до Одеси. У своє перше відрядження Андрій разом з командою поїхав за ліками для Херсонської обласної лікарні. Також тоді вони евакуювали людей з окупованої території. Їхали на трьох автомобілях, блокпости проходили не швидко, адже були великі черги.

1

“Коли ми доїхали до Берислава, на блокпосту нам сказали, що в той день далі їхати не можна, і росіяни дали нам два варіанти: або повертатися назад, або переночувати у селі поблизу”, – згадує волонтер.

Команда вирішила залишитися у знайомої Андрія в селі неподалік від блокпосту. Однак у неї було лише чотири вільних ліжка, а людей було на три автомобілі. 

Всі не помістилися, тому довелося поїхати до місцевої лікарні та ночувати там. На ранок команда повернулась до колони на блокпості.

“Черги до постів рухалися повільно, їхали кілька кілометрів за годину. Зазвичай в черзі стояло від 400 до 1100 машин. Обганяти на зустрічній було страшно, бо ти не знаєш хто перед тобою. А коли проїжджала колона російської техніки, взагалі потрібно було або зупинитися збоку і зачекати, поки вони проїдуть, або повільно рухатися вперед. Проте, якщо хтось вирішив виїхати з черги, на нього, погрожуючи, виїжджав БТР окупантів”, – розповідає Андрій.

1

Раз на два тижні Андрій перевозив допомогу від ще одного волонтера. Також він заїжджав на бази Міністерства охорони здоров’я. Волонтер перевозив ліки, памперси, дитяче харчування та кошерну їжу для синагоги з Одеси до Херсона.

За словами Андрія, в середньому поїздка до Одеси тривала 2 тижні, а вартість її складала близько 20 тисяч гривень. Всього у волонтера було 11 виїздів з окупованого [на той час] Херсона до Одеси.

“Виїжджаєш з Херсона. День дороги до Василівки, там стоїш 3-4 дні. Потім заїжджаєш в Запоріжжя, звідти за день доїжджаєш до Одеси. 3-4 дні в Одесі, а потім знову дорога назад. Усього виходить близько 10 днів. І знову – у бій”, – говорить Андрій.

1

Одного разу сталося так, що Андрія допитували окупанти.

“Того разу я вирішив взяти з собою ноутбуки та телефони, але через блокпости їх не можна було провозити. Я просто очистив техніку від усіх підозрілих файлів та вирішив взяти її з собою, сподіваючись, що ніяких проблем не буде”, – поділився Андрій.

Як виявилось пізніше, окупанти під час перевірок відновлювали все видалене з пристроїв. Як зазначив Андрій, ноутбук був відомої людини. 

Російські військові почали допитувати волонтера. Питали про людей, яких знайшли в записах ноутбука, запитували чи знайомий Андрій з ними особисто, чи взагалі відкривав він цей ноутбук…

“Я їм тоді відповів, що я просто водій і нічого не знаю, а ноутбук відкривав та видалив одну курсову роботу”, – каже Андрій.

На питання окупантів, для чого він це зробив, волонтер відповів: “Щоб у вас не з’явилося зайвих запитань”.

Тоді за волонтером на двох машинах приїхали комендант зі своїм замом із Василівки. Вони забрали Андрія з собою. 

“Ми йдемо, а я думаю: ага, це він мене зараз з правої в ніс, я в крові, виходжу, мене бачить напарниця, це крики, розбірки…” – згадує Андрій.

1

Його посадили за стіл та почали розпитувати, чия це техніка, куди везе і тому подібне

“Я в спокійних тонах розповів що до чого. Вони попросили написати розписку та сказали, що відпускають мене, але конфісковують ноутбук”, – розповідає волонтер.

Коли Андрій підійшов до своєї команди, вони почали обговорювати ситуацію. Тоді до них прийшов комендант, який допитував волонтера. Він віддав Андрієві ключі, які він раніше забрав, та сказав, щоб він передав їх власнику.

Один з військових РФ повідомив, що ноутбук знаходиться у коменданта Василівки, і власник може приїхати та забрати його особисто.

Андрій згадує, що одного разу його та напарника окупанти навіть заарештували на чотири дні – через те, що ті возили медичну допомогу в Херсон. 

1

Але коли Андрія випустили, він далі продовжував волонтерити та їздити, не дивлячись на погрози російських військових. 

“Мені ще “пощастило”, а от бус мого напарника був повний ліків. Російські військові розмародерили все. Пізніше у мене вийшло забрати у них цей бус, але без медицини”, – розповів волонтер.

Після того, як Андрій декілька разів після заборони окупантами їздив до Одеси, його зупинили та повідомили, що без російського паспорта він більше не зможе потрапити до Херсона.

Андрію довелося переїхати на півтора місяця до Одеси, знайти там роботу.

“Героїчно я пропрацював там два тижні”, – розповідає він.

Залишатися в Одесі Андрій не збирався.

“В мене вже друг переїхав з квартири, я залишився один, здавалося б живи собі спокійно. Але все одно мене тягнуло в Херсон. Кожен день я сидів і думав, коли вже зможу поїхати додому”, – говорить Андрій.

Після деокупації міста, вже через декілька днів Андрій зі своїм шефом проїхали до Херсона. В одній колоні з ним їхали і журналісти МОСТа.

1

“Ми заїхали в місто одні з перших. Нас спочатку взагалі не хотіли пропускати туди.  В перші дні  взагалі було важкувато заїхати в Херсон”, – згадує волонтер. 

Знаходячись вже в деокупованому місті Андрій ще недовго займався волонтерством. Він возив бочки з водою, бо її тоді з нею були проблеми в місті. 

Також він продовжував евакуйовувати людей. Але волонтерську діяльність йому довелось завершити, бо бракувало фінансів, а це було дуже коштовно. 

Дана публікація була підготовлена за підтримки Фонду “Партнерство задля стійкості України”. Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ГО “Херсонська обласна агенція громадської журналістики МІСТ” і не обов’язково відображає позицію Фонду та/або його фінансових партнерів.  

Джерело