“Творча еволюція” – трактат Анрі Бергсона, який важливий для прочитання митцям перш за все. Трактат отримав світове визнання в формі Нобелівської премії, спробуємо визначити, що саме там є такого визначного. Творчість – це складний процес, подеколи небезпечний.
В психології Фройда творчість є свого роду сублімацією. Або ж формою сексуальної енергії чи її замінником. Такий психолог як Вільгельм Райх сексуальну енергію використовував як базис усього Живого та Сущого. Не дивно, що вважався сучасникам дивакуватим. Та сама рецептура у Зигмунда Фройда в формі Лібідо (в модифікації еросу й танатосу).
Анрі Бергсон цю життєдайну енергію назвав “творчою еволюцією”. Термін “еволюція” тягне за собою перспективу розвитку, з усіма формами злетів й падіння, природного та аномально (неприродного). Еволюція людини, як вищої ланки еволюційного процесу, – це створення роботів, ШІ та експансія іншої планети, як варіант. Або ж технократичний стрибок й війни, кров та зброя.
Те, чого ми є свідками зараз. Чекаємо нові двигуни, чекаємо нову бомбу 21 ст., чекаємо роботів-сурогатів (на штиб рою дронів під керівництвом ШІ) з центрами Скайнетів та Хроносів. Все ніби логічно. Але ми нещодавно почули про безсмертя. Тобто еліксир вже на підході…
Загалом “еволюція” – це нудний й спітнілий процес із сотнею збоїв та непрогнозованих звивів. Це в природі, де все на рівні рефлексів та виживання, силі добору природного та штучно утвореного. В людській природі Бергсон виділяє два варіанти: перший інтелектуальний, другий – інтуїтивний, творчий. Саме творчий (інтуїтивний) є перспективним.
Зараз його просто окреслюють гуманітарним й не роблять на тому акценту. Однак він все одно є потрібним й ключовим. Тому і в фантастичному екшені Рідлі Скотта “Той, що біжить по лезу 2049” в печі серед роботів й усього техногенного мотлоху шукають маленького різьбленого коника…
Архетипічно, ретроспективно, автентично… але все ж таки Творча родзинка – як прообраз Троянського коня. Наскільки глибинно.
Отже, Анрі Бергсон творчість розглядає саме як Двигун, як кінетичну силу всесвіту, хоча і припускає статичний розвиток, до прикладу в розгляді апорій Зенона щодо польоту стріли.. Дуалізм та дихотомії світової парадигми ще не скасували й ми рухаємось тим патерном, хоча мережева павутина мала давно виховати в людства любов до різотоматичного (від різома) розростання, запропоновану Жилем Делезом.
Рух і динаміка, до речі, саме рух є гарантією життя, окрім стріл Зенона, є порівняння з ракетою (ніби знав про актуальність ракетобудівництва теперішнього), котра летить і коли завершиться пальне – падає в формі Мертвої матерії. Ентропія мертвої матерії колосальна, але її спробують архівувати й систематизувати..
Творчість Бергсон порівнює з вулканом. Наскільки влучно. Кипіння гарячої лави й потім змертвіли перепалені наслідки – з культурою також.
Окремі вулканічні породи можна переплавити і робити нові сполуки – це вже форми міждискурсних практик та синтетичного запаморочення.
Головним є рух, тобто головним є спрямування вперед. Деталі вже не такі суттєві. Головним є шлях, дао. Багато Східної філософії. Яка співзвучно з детермінізмом Демокріта до формули Холізму. Це складний мікс тонких структур.
Тобто Бергсон припускає і вибух, і мозаїчність світу, і феномен самого руху, і важливість статичного, і холістичність сприйняття й силу інтелекту.
Важливим є просто творення – ось і знайшов я роз’яснення власного досвіду.
Просто щастя творення.
По-декартівськи: створюю – значить існую. Тобто є. Хоча існування – це також форма руху, лишень не дуже цілеспрямована.
Творчість є базисом життя. І гарантом. І не робити з цього меркантильну схему – роздати всі роботи, ніби засіяти: в якомусь певному ґрунті зійде й зросте зерня.
Хоча певні перевертні будуть впевнено себе вписувати в таблицю історії. Це форма штучної сакралізації.
В теперішній час потрібно розрізняти:
— інфошум,
— наративну психоделію,
— автобіографічний саркофаг (бажання всюди фотографуватись й блеяти односкладну дурню) – і, найцікавіше,
— інфохайп або інфоциганство.
Інфохайпер – це лицемірне самоїдне фрікове породження закритих спільнот. У відкритих суспільних платформах вони згорають як перевертні. Це виродки, які всім не задоволені і ” бздюхають” потроху в ріжних кімнатах окремих будівель. Бздюхають різними ароматами – нічого святого, просто, щоби переконатись, що вони є, хоча давно подохли.
Час лицемірства завершиться. Творчі агенти спалять напалмом усе отруйне й фрікове. Фрік завжди знайде виправдання своїй хворій природі інституціонально чи інституційно. ІнституціОнально, навіть краще.
Головна формула геніального Анрі – постійний рух вперед. Тільки, коли ракета втрачає пальне – падає…
