У Кринках загинув захисник з Рівного Олександр Подвишенний

Пів року тому – 30 травня 2024 року, захищаючи Україну в н.п. Кринки на Херсонщині, загинув воїн, командир Олександр Подвишенний з Рівного.

Олександр – патріот, громадський та політичний активіст, принциповий, ідейний хлопець, випускник Острозької академії, учасник «Правого сектору», голова Громадської організації «Права ініціатива». Олександр був журналістом, автором низки суспільно-політичних статей на сайті «Горинь.інфо» та позаштатним кореспондентом всеукраїнської газети «День».

Олександр Подвишенний був вірний своїм переконанням. На своїй Fb-сторінці 8 березня 2024 року він написав:

«Ніколи не здаватися в полон, ніколи не зрадити присягу українській Нації. Тоді, коли важко, коли безвихідь, коли немає надії – боротися і йти всупереч усім але. За нами наші родини, наша Батьківщина, все святе та недоторкане… Здобути, або не бути. Зі щитом, або на щиті. Шлях воїна – це йти до Кінця».

Про загибель повідомив у cоцмережі Facebook його побратим Михайло Онуфер та дружина Олександра – Дарія.

«Сьогодні 6 місяців. 6 місяців тому, 30 травня 2024 року, в н.п. Кринки, Херсонської області загинув мій брат, командир стрілецької роти 56 ОСБ 104 бригади тероборони ЗСУ Рівненщини капітан Олександр Подвишенний. Сашко – це про постійну боротьбу проти росії, відстоювання інтересів громади та дії. Боронив українську ідею в Києві під час Революції Гідності в 2013-2014 роках, з початком повномасштабного вторгнення на північних кордонах, поблизу Часового Яру та в Кринках. Сашко це:

1. Бути єдиним офіцером в Кринках та 75 днів безперервно відбивати наступ противника на лівому березі Дніпра.
2. Погодитися на операцію, не вміючи добре плавати, бо ти командир і маєш вести за собою.
3. Відмовитися від евакуації після поранення, бо є «пріоритетніші» хлопці.
4. Особисто знищити в стрілецькому бою з десяток росіян та в переддень загибелі винести з побратимом морпіхом на точку евакуації 5-ох важкопоранених суміжників.
5. Одним із перших підписати контракт в новоствореному ТРО в січні 2022 року, бо буде війна і треба захищати, та бути одним з кращих випускників першого курсу «Вишкіл капітанів» в ТРО.
6. Безмежно любити кохану дружину та маму, бути моїм найкращим другом попри все.
Пишаюся життям, яке ти жив, брате. Зроблю усе, щоб повернути твоє тіло додому і продовжити початі тобою великі справи».

Також Михайло Онуфер звернувся до Генштабу:

«Разом з тим, прошу Генеральний штаб ЗСУ вплинути на 38 окрему бригаду морської піхоти, в оперативному підпорядкуванні якої він перебував, і яка за пів року не спромоглася призначити та провести службове розслідування за цим фактом».

Фото опублікував Михайло Онуфер:

Дружина Олександра Дарія Борисович також поділилася спогадами про свого коханого чоловіка:

«Сашка не стало 30 травня 2024 року. Він брав участь в обороні Кринок на Херсонщині й був єдиним офіцером на лівому березі. Він був талановитим і проривним у всьому, за що брався: в літературі, науково-дослідній діяльності, політиці, педагогіці та військовій справі. Українська Держава завжди була для Сашка понад усе. Він доводив свою відданість справами й рішеннями: під час Революції Гідності, АТО, у громадській діяльності в період до повномасштабного вторгнення. А ще тонко відчував людей, вмів вести за собою, був лідером. На початку 2022 року, коли Сашко був переконаний, що повномасштабна війна неминуча, приєднався до 104 бригада тероборони ЗСУ Рівненщинb. І найкраща шана, яку ми можемо віддати йому — це продовжувати власними діями доводити нашу вірність і відданість нації».